Коли помирають дерева... Сумна історія з особистим присмаком
Сьогодні біля мого рідного будинку за хвилини спиляли більшу частину крони старої берези. Ви частенько бачили її в цьому блозі - то у першому подиху зими, то на фоні полум'яних барв. І от тепер отієї могутньої крони більше немає. Залишився жалюгідний й спотворений привид величі й краси, болісне нагадування про злочини, що ми робимо з природою своїми руками...
Березу посадили перші мешканці будинку, ще років 60 з гаком тому. Залишилась половина роздвоєної верхівки, а здорові, сильні, розкішні гілки гулко впали до землі. Ця береза ніколи не підводила. Вона без травм переживала найгірші шторми, жодна спиляна гілка не була хворою чи трухлявою. Ми подумали, що роблять чистку, і так вони й робили з старою липою, рядком каштанів (хоча абсолютно здорові й високо ростучі гілки спиляли й там), а у одну мить ніби увімкнули вдвічі яскравіше світло й відрізали частину тебе. Справа не в тому, що ця береза дарувала затишок, не давала спеці зовсім зводити з розуму й захищала будинок від незгод. Я виросла поруч з нею, вона мовби стала частиною нашої сім'ї. Першою раділа весняному сонцю, красувалася краплями дощу, заколихувала осіннім шелестом, наповнювала радістю й зимовим сяйвом. Так, деякі гілки росли в бік будинку, та росли вони так більше півстоліття, не чинивши шкоди. Їх можна було вкоротити, сформувати, підрізати. Але навіщо зрізати цілком? Це стара, поважна й здорова береза. Вірна й лагідна. І сьогодні її зрізали майже повністю. "Та що там, вона відросте й буде ще краща!". Такі старі дерева дуже погано адаптуються до серйозних травм. А такі травми більш ніж серйозні. Вони можуть випустити молоді гілки, але ж їй обрізали всі скелетні... Замість розкішної красуні тепер стоїть порожній, жалюгідний стовбур. І таке враження, що це зробили з тобою, що це твій біль... У такий час страшних кліматичних змін, такої катастрофічної екології наскільки жорстоко так бездумно знищувати старі дерева... У цілісінькому світі такі дерева бережуть, захищають, ними пишаються. А у нас їх просто вбивають на наших очах.
Що з нашим світом, який не думає про майбутнє, байдужим до смерті людей і до долі віковічних дерев?! Що з нами, якщо дивлячись на такі дії, ми чуємо "я б усі попиляв" або мовчки йдемо подалі? Що з нами коїться?
Березу посадили перші мешканці будинку, ще років 60 з гаком тому. Залишилась половина роздвоєної верхівки, а здорові, сильні, розкішні гілки гулко впали до землі. Ця береза ніколи не підводила. Вона без травм переживала найгірші шторми, жодна спиляна гілка не була хворою чи трухлявою. Ми подумали, що роблять чистку, і так вони й робили з старою липою, рядком каштанів (хоча абсолютно здорові й високо ростучі гілки спиляли й там), а у одну мить ніби увімкнули вдвічі яскравіше світло й відрізали частину тебе. Справа не в тому, що ця береза дарувала затишок, не давала спеці зовсім зводити з розуму й захищала будинок від незгод. Я виросла поруч з нею, вона мовби стала частиною нашої сім'ї. Першою раділа весняному сонцю, красувалася краплями дощу, заколихувала осіннім шелестом, наповнювала радістю й зимовим сяйвом. Так, деякі гілки росли в бік будинку, та росли вони так більше півстоліття, не чинивши шкоди. Їх можна було вкоротити, сформувати, підрізати. Але навіщо зрізати цілком? Це стара, поважна й здорова береза. Вірна й лагідна. І сьогодні її зрізали майже повністю. "Та що там, вона відросте й буде ще краща!". Такі старі дерева дуже погано адаптуються до серйозних травм. А такі травми більш ніж серйозні. Вони можуть випустити молоді гілки, але ж їй обрізали всі скелетні... Замість розкішної красуні тепер стоїть порожній, жалюгідний стовбур. І таке враження, що це зробили з тобою, що це твій біль... У такий час страшних кліматичних змін, такої катастрофічної екології наскільки жорстоко так бездумно знищувати старі дерева... У цілісінькому світі такі дерева бережуть, захищають, ними пишаються. А у нас їх просто вбивають на наших очах.
Що з нашим світом, який не думає про майбутнє, байдужим до смерті людей і до долі віковічних дерев?! Що з нами, якщо дивлячись на такі дії, ми чуємо "я б усі попиляв" або мовчки йдемо подалі? Що з нами коїться?
