Про дощі узимку й ранні старти

Немає нічого гіршого, ніж дивитись у січні на дощ та багнюку. Такий дощ, який зимою просто йти не може, мовби перенесений з листопада чи квітня, вогкий, рясний, активний, нічого не цураючись лупотячий по підвіконнях... гірше цього - лише тепле (!!!), ласкаве й грайливе вчорашнє сонечко. Недоречне, неправильне, невимовно неправильне. Зима повинна бути зимою. Може, й з примхами погоди, але безжальною навіть у відлигу. А не ось така невиразна, капітулююча, невимовна. Така погода узимку робить найгірше: змушує  твою свідомість уже прагнути до весняного оновлення. Навіть настрій, самопочуття, активність змінюються. І це вже безповоротно. Кольори, інтер'єри, смаки вже штовхають до нових звершень,, до нових змін, проектів, тепла й сонця прагне кожна клітинка... Це як зі сплячкою у ведмедів: варто прокинутись, а дороги назад нема... А попереду ще довгі морозні дні, бо зима таки візьми своє! А ти уже випав з її біополя, налаштувався на нові переживання, пригрівся сонцем й заколиханий дощем... І як помирити мерзнучі ноги з бажанням насолодитися сонячними прогулянками? Як бути такому весняному всередині у зимі ззовні?.. Такого випадіння внутрішнього стану з календарних сезонів я ще ніколи не відчувала... А ви помітили дивний розсинхрон цієї зими?