Життя, мистецтво й інше* (Live, the Art and Everything)

Сьогодні біля мого рідного будинку за хвилини спиляли більшу частину крони старої берези. Ви частенько бачили її в цьому блозі - то у першому подиху зими, то на фоні полум'яних барв. І от тепер отієї могутньої крони більше немає. Залишився жалюгідний й спотворений привид величі й краси, болісне нагадування про злочини, що ми робимо з природою своїми руками... Березу посадили перші мешканці будинку, ще років 60 з гаком тому. Залишилась половина роздвоєної верхівки, а здорові, сильні, розкішні гілки гулко впали до землі. Ця береза ніколи не підводила. Вона без травм переживала найгірші шторми, жодна спиляна гілка не була хворою чи трухлявою. Ми подумали, що роблять чистку, і так вони й робили з старою липою, рядком каштанів (хоча абсолютно здорові й високо ростучі гілки спиляли й там), а у одну мить ніби увімкнули вдвічі яскравіше світло й відрізали частину тебе. Справа не в тому, що ця береза дарувала затишок, не давала спеці зовсім зводити з розуму й захищала будинок від незгод....

Дорогі друзі! Минулого місяця я не лише насолоджувалася святами, канікулами й скаржилася (або навпаки) на погоду. У щоденниках книголюба й кіногурмана теж відбувалися свої вельми вагомі події. Якщо ви пропустили оновлення інших блогів, прогуляйтесь по їх сторінках. У Таверні «Надламане перо»  розпочалися довгоочікувані вечори Великих Книг, що були прочитані минулого року - без перебільшення, чотирьох стовпів сучасної літератури, які я нарешті зважилася осилити. Усі подробиці - тут . А ось у Щоденнику кінолюба   кардинально змінився дизайн. І обговорюються нові тенденції комедійних серіалів з акцентом на геніальному «Моцарті у джунглях», суперечливе й буремне « Восьме відчуття » Вачовських, неперевершений шедевр « Харві » та кіногра « Гра в класики » й відкриті нею стрічки. До зустрічі -тут чи деінде, і хай вам щастить!

Немає нічого гіршого, ніж дивитись у січні на дощ та багнюку. Такий дощ, який зимою просто йти не може, мовби перенесений з листопада чи квітня, вогкий, рясний, активний, нічого не цураючись лупотячий по підвіконнях... гірше цього - лише тепле (!!!), ласкаве й грайливе вчорашнє сонечко. Недоречне, неправильне, невимовно неправильне. Зима повинна бути зимою. Може, й з примхами погоди, але безжальною навіть у відлигу. А не ось така невиразна, капітулююча, невимовна. Така погода узимку робить найгірше: змушує  твою свідомість уже прагнути до весняного оновлення. Навіть настрій, самопочуття, активність змінюються. І це вже безповоротно. Кольори, інтер'єри, смаки вже штовхають до нових звершень,, до нових змін, проектів, тепла й сонця прагне кожна клітинка... Це як зі сплячкою у ведмедів: варто прокинутись, а дороги назад нема... А попереду ще довгі морозні дні, бо зима таки візьми своє! А ти уже випав з її біополя, налаштувався на нові переживання, пригрівся сонцем й за...