Життя, мистецтво й інше* (Live, the Art and Everything)

Минуло більше двох місяців з часу останніх дописів, і блоги трошки притрусило порохом. Ну що ж, настав час його вимітати! Ця осінь була дуже насиченою, заклопотаною, турботливо-неспокійною, емоційною та відверто виснажучою. І чудовою водночас... Десь там, у напівпрозорому тумані гомінкої каруселі, на яку були схожі мої будні, я встигла знову розгубитися, знову закохатися, зневіритися, втратити орієнтири і зрештою знову віднайти себе. Згадати, хто я є, і чому роблю вибір, який роблю. Розставити крапки. Обірвати деякі нитки, що тримали мене на прив'язі давно втрачених ілюзій. Зрозуміти, що не варто намагатися вписатися в чиїсь чужі стереотипи й жити за чужими цінностями. Мірити себе чужою філософією. Я повернулася до себе і водночас віднайшла себе нову. Можливо, більш егоїстичну і більш самовпевнену. Але точно більш щасливу. І знову згадавши, як це воно - почуватися щасливою від простих речей і не кидати погляд назад, нарешті кажу вам, друзі - привіт, я вдома....

#winter #holidays #knitting #toys #зима #в'язанііграшки Зима близько! Перша в'язана кулька сезону для поповнення колекції 🎄❄⛄🎇 #тепліісторії #в'язання #передчуття #святонаближається Світлину опубліковано користувачем Tetyana Shumovska (@tetyanka_shum) Жов 10, 2016 о 1:46 PDT

Як не дивно, навіть на порозі осені наше місто продовжує дивувати трояндовими квітниками. Про озеленення у нас завжди дбають, та це літо видалося особливо трояндовим. Навіть у спеку кожна прогулянка готувала маленький сюрприз… І в останній день літа я хочу сказати «Дякую» за це маленьке хмельницьке чудо!

Чи може хоч одна квітка посперечатися з ромашками у простоті? Це ідеальний приклад того, що всі називають вишуканою скромністю. Сяюча й ніжна, легка й невимушена, скромна і проста, ромашка все одно залишається найпомітнішою у будь-якому ансамблі. І одним із символів сонячного літнього саду

Надіслано з програми Пошта для Windows 10

Так уже сталося, що перший місяць літа видався ще більш переповненим ідеями, враженнями та справами, ніж мій улюблений травень. Несподівані проекти сипались на мою голову один за одним і просто не залишали часу на публікації в улюбленому блозі. По-справжньому головним досягненням минулого місяця я можу назвати свої садівницькі подвиги й активну роботу на свіжому повітрі. Щоб якось виправити і дещо компенсувати вам відсутність активних дописів напротязі тривалого проміжку часу, обіцяю відсьогодні викладати найкращі з моїх садових вражень та дивовижних чудес природи, до яких треба лиш трошки придивитись. Червень видався навдивовижу барвистим. Здавалося, що природа змінюються щодня, радіючи рідкісному поєднанню спеки та дощів. На благодатному тлі небаченої в останні два роки погоди усі рослини - і культурні, і дикі -  порадували неймовірним цвітінням. І в останні дні цього дивовижного місяця, який закохав (в черговий раз) у ЛеМанн, змусив плакати за втраченими життями, на...

Як вам мої нові підставки для ложок та кухонного приладдя?

Так уже склався цей кінець зими - нервово, з краплею невезіння й неприємними сюрпризами - що я більше уваги приділяла іншим сторінкам. Якщо ви не зазирали на останню чашку глінтвейну до Таверни і не підглядали на сторінки щоденника, пропоную прогулятися зараз. Бо там було трохи шаленства, дрібка розчарувань й безліч приємних відкриттів. У Щоденнику сінефіла  у лютому розгорнулася «Гра в класики», щоб у кінці місяця вибухнути справжнім оскарівським кіномарафоном. А між головними завданнями я встигла знову зізнатися у коханні «Моцарту в джунглях»  та переглянути декілька серіалів. У залах Таверни «Надламане перо»  розгорнулася література битва «Гри в класики», визріли відгуки на 4 головні книжки року минулого й намітилися плани на рік нинішній, переважно фантастичні. До зустрічі на сторінках і перед екранами, натхненної й окриленої  Весни!

Сьогодні біля мого рідного будинку за хвилини спиляли більшу частину крони старої берези. Ви частенько бачили її в цьому блозі - то у першому подиху зими, то на фоні полум'яних барв. І от тепер отієї могутньої крони більше немає. Залишився жалюгідний й спотворений привид величі й краси, болісне нагадування про злочини, що ми робимо з природою своїми руками... Березу посадили перші мешканці будинку, ще років 60 з гаком тому. Залишилась половина роздвоєної верхівки, а здорові, сильні, розкішні гілки гулко впали до землі. Ця береза ніколи не підводила. Вона без травм переживала найгірші шторми, жодна спиляна гілка не була хворою чи трухлявою. Ми подумали, що роблять чистку, і так вони й робили з старою липою, рядком каштанів (хоча абсолютно здорові й високо ростучі гілки спиляли й там), а у одну мить ніби увімкнули вдвічі яскравіше світло й відрізали частину тебе. Справа не в тому, що ця береза дарувала затишок, не давала спеці зовсім зводити з розуму й захищала будинок від незгод....

Дорогі друзі! Минулого місяця я не лише насолоджувалася святами, канікулами й скаржилася (або навпаки) на погоду. У щоденниках книголюба й кіногурмана теж відбувалися свої вельми вагомі події. Якщо ви пропустили оновлення інших блогів, прогуляйтесь по їх сторінках. У Таверні «Надламане перо»  розпочалися довгоочікувані вечори Великих Книг, що були прочитані минулого року - без перебільшення, чотирьох стовпів сучасної літератури, які я нарешті зважилася осилити. Усі подробиці - тут . А ось у Щоденнику кінолюба   кардинально змінився дизайн. І обговорюються нові тенденції комедійних серіалів з акцентом на геніальному «Моцарті у джунглях», суперечливе й буремне « Восьме відчуття » Вачовських, неперевершений шедевр « Харві » та кіногра « Гра в класики » й відкриті нею стрічки. До зустрічі -тут чи деінде, і хай вам щастить!

Немає нічого гіршого, ніж дивитись у січні на дощ та багнюку. Такий дощ, який зимою просто йти не може, мовби перенесений з листопада чи квітня, вогкий, рясний, активний, нічого не цураючись лупотячий по підвіконнях... гірше цього - лише тепле (!!!), ласкаве й грайливе вчорашнє сонечко. Недоречне, неправильне, невимовно неправильне. Зима повинна бути зимою. Може, й з примхами погоди, але безжальною навіть у відлигу. А не ось така невиразна, капітулююча, невимовна. Така погода узимку робить найгірше: змушує  твою свідомість уже прагнути до весняного оновлення. Навіть настрій, самопочуття, активність змінюються. І це вже безповоротно. Кольори, інтер'єри, смаки вже штовхають до нових звершень,, до нових змін, проектів, тепла й сонця прагне кожна клітинка... Це як зі сплячкою у ведмедів: варто прокинутись, а дороги назад нема... А попереду ще довгі морозні дні, бо зима таки візьми своє! А ти уже випав з її біополя, налаштувався на нові переживання, пригрівся сонцем й за...

Взимку, коли вже минають святкові передзвони й відгомонять останні колядки, бувають особливі дні... Коли зима мовби причаїлася й з сумною посмішкою згадує дива. Коли мороз, що щипає за щоки й поколює пальці не заважає насолоджуватися білим царством. І навіть докучливий північний вітер не стирає посмішки з вуст. Коли втома якась особлива, сонливо-мовчалива, змушує навіть не ворушитися під теплою ковдрою. А кава зігріває тебе не стільки теплом, скільки ароматами, що наповнюють кожну клітинку. Ця зимова магія лінивості й м'якості така швидкоплинна. Варто опинитись за рогом, і вона немовби по чарівному помаху руки розвіюється, змінюючись на безжальну кригу... Та якщо оту чарівну сонливість зловити, вона розкриє перед вами найсолодші таємниці зими...

Старовинна скатертина на столі, сіно під нею, рушник на облатку... Із таких дрібниць і складається особлива магія Різдва. Вона - у достиглих колосках пшениці, в багатому смаку куті, у варениках й запашному хлібі. У маминих руках, що готують національні страви. У ароматах, що повертають у дитинство. В колядках та гімнах, у традиціях, що древніші за пам'ять про них. У отих горішку, головці часнику й яблуку по кутах столу. У тарілці, що ставиш для тих, кого з нами нема і кого обов'язково згадуєш у це свято. У тому, що однаково сильно бажаєш добра і своїй родині, і своїй країні, й цілому світові. У пряниках, наповнених магією і в маленьких дарунках.  Та найперше - у серці. У сльозі, що виривається у молитві, яка бринить на повіках від щастя, повного настільки, що хочеться плакати. У магії, що на декілька днів відкривається для кожного. Радості, що огортає вас теплом і назавжди поселяється у серці. Радісного, світлого й чарівного Різдва! І для тих, хто точно ...