Минуло більше двох місяців з часу останніх дописів, і блоги трошки притрусило порохом. Ну що ж, настав час його вимітати! Ця осінь була дуже насиченою, заклопотаною, турботливо-неспокійною, емоційною та відверто виснажучою. І чудовою водночас... Десь там, у напівпрозорому тумані гомінкої каруселі, на яку були схожі мої будні, я встигла знову розгубитися, знову закохатися, зневіритися, втратити орієнтири і зрештою знову віднайти себе. Згадати, хто я є, і чому роблю вибір, який роблю. Розставити крапки. Обірвати деякі нитки, що тримали мене на прив'язі давно втрачених ілюзій. Зрозуміти, що не варто намагатися вписатися в чиїсь чужі стереотипи й жити за чужими цінностями. Мірити себе чужою філософією. Я повернулася до себе і водночас віднайшла себе нову. Можливо, більш егоїстичну і більш самовпевнену. Але точно більш щасливу. І знову згадавши, як це воно - почуватися щасливою від простих речей і не кидати погляд назад, нарешті кажу вам, друзі - привіт, я вдома....
